Друзі, годину назад відійшов у вічність мій друг і брат – Ярослав Свида,прекрасна і справжня Людина із великої букви.

Спортсмен, тренер, керівник Управління спорту при ОДА,наставник багатьох спортсменів.

А для мене, передусім, люблячий син свого батька – Василя Свиди, Народного Художника України, лауреата Шевченківської премії.

Ми знайомі із 2014 р.,відносно недавно і весь цей час, я із захопленням спостерігав, як цей, смертельно хворий, чоловік, всі свої сили віддає справі збереження пам’яті свого батька.

Для нас, нащадків, щоб ми знали і гордилися тим, що Срібна Земля подарувала нам такого генія, який зумів так неповторно передати красу свого рідного краю.

Єдине, що він не зумів побороти, так це байдужість міської влади.

Василь Свида прожив на вулиці Ватутіна із 1951 р.,ніколи не мав власного автомобіля,не користувався комунальним транспортом,а завжди і всюди ходив пішки.В 2016 р., на хвилі декомунізації вулицю було перейменовано на ….Фірцака-Кротона, який ніколи на ній не був.

Скільки Ярослав Свида оббивав пороги мерії знають лише найближчі люди.

Черствість нуворишів, яким байдужа історія міста,поки що перемогла.

Спи спокійно мій друже і брате.

Вічна пам’ять!Царство Небесне!

Блаженний спокій тобі…