І це — після стількох урядових реформ, спрямованих начебто виключно на покращання життя громадян.

Таке дослідження щорічно публікує британський аналітичний центр «The Legatum Institute», посилаючись на дані соціологічних та економічних звітів ООН. Визначаючи індекс «процвітання» пенсіонерів у тій чи іншій країні, передовсім враховуються рівень медицини і тривалості життя, стан економіки і соціальної сфери, середній розмір пенсії і доступність товарів і послуг, загалом облаштованість побуту людей поважного віку, а також їхній соціальний статус — як держава дбає про заслужений відпочинок своїх громадян, які програми впроваджує для тих, кому «за 60»…

Загалом у переліку 149 країн. У першому «десятку» рейтингу — Нова Зеландія, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція, Нідерланди, Данія, Канада, Австралія і Велика Британія. Тоді як США посіли 18-те місце, Чехія — 26-те, Польща — 32-ге, Угорщина — 45-те, Білорусь — 95-те, Молдова — 98-ме, Росія — 101-ше… Замикають список Бурунді, Ангола, Ірак, Демократична Республіка Конго, Мавританія, Чад, Афганістан, Судан, Центрально-Африканська Республіка і Ємен.

Україна у цьому рейтингу щастя для пенсіонерів посіла «аж» тридцять восьме місце знизу, опинившись між Бангладеш і Буркіна-Фасо. Тоді як іще два роки тому наша позиція була на п’ять пунктів вище.

І це — після стількох урядових реформ, спрямованих начебто виключно на покращання життя громадян.

Обіцяних владцями економічного дива і суспільного благоденства українські пенсіонери навряд чи дочекаються. Сьогодні мільйони пенсіонерів змушені відмовляти собі у їжі, новому одязі, не кажучи вже про оздоровлювальний відпочинок. На такій принизливій соціальній межі бідності нині виживають у нас майже дві третини людей поважного віку.

Коріння цієї проблеми не лише демографічне, а насамперед економічне. Держава вже не спроможна утримувати пенсіонерів, оскільки виплати їм формуються з єдиних соціальних внесків. А черпати ресурс практично нема звідки. Нині в Україні на понад 9 мільйонів офіційно працюючих припадає 12 мільйонів пенсіонерів. Тоді як для функціонування однорівневої солідарної пенсійної системи (саме така діє у нас ще з радянських часів, коли в УРСР на одного пенсіонера припадало десять працюючих) має бути щонайменше в п’ять разів більше. Держбюджет, з якого і дотується Пенсійний фонд, насилу справляється з багатомільярдним навантаженням. ВВП України — потенційне джерело зростання добробуту, — дуже малий.

Тож, як зазначають експерти, ситуації не порятують жодні реформи. Поки в країні не запрацює нормально економіка і не почне поліпшуватись добробут працюючих громадян, середня пенсія українця буде вдесятеро нижчою, ніж в ізраїльтянина, в дев’ять разів скромнішою в порівнянні з пересічним американцем, увосьмеро — ніж у німця, вшестеро — ніж у поляка, втричі від угорця.

Тим часом народ має свій рецепт «оживлення» української економіки. Хай би, кажуть люди, можновладці на собі відчули «покращене» ними нещодавно пенсійне законодавство у дії: як воно сьогодні — виживати на мінімальну пенсію 1452 гривні. Саме стільки за новою пенсійною схемою нараховують більшості з тих, хто нині йде на заслужений відпочинок. Із 1 січня 2018-го для людей, яким виповнилося 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років страхового стажу, а у жінок — 30, встановлений у розмірі 40% мінімальної зарплати.

Втім, до «випробування» гривнею високорангових чиновників справа навряд чи дійде. Бо всі вони забезпечені високими спецдопомогами, які нараховуються в розмірі 90% від зарплати держслужбовця. У підсумку в українського парламентарія пенсія — як у середньостатистичного фіна: понад 15 тис. грн, в урядовця не нижче, ніж у скромного американця. Престарілим українським митникам, прокурорам і суддям заздрять колеги-ровесники з Німеччини, Італії та Польщі. Де, питається, справедливість?

Тож допоки не змінимо чинну систему, годі сподіватись на покращання рейтингу щастя для пенсіонерів.

Джерело: Сільські вісті