Померла відома закарпатська тележурналістка Галина Ларіонова

Про смерть відомої ужгородки першою у мережі повідомила 11 травня Лариса Липкань:

– Ще ніби зовсім недавно я робила наше з нею спільне селфі. Останнє, як виявилося. А тепер абонент поза зоною досяжності. Назавжди…

Галя Ларіонова була для мене більш ніж колегою. З нею пов’язана велика частина мого життя. Вона – вихователька і наставниця. Вона – еталон елегантності, вишуканості, вродженої шляхетності, такту і бездоганного смаку.

Ларіонову характеризували як телевізійний бренд і знак якості, на якому каналі б вона не працювала. Талановита режисерка, операторка, редакторка, красивенна жінка, улюблена колега, відчайдушна подруга.

Її життя промайнуло мов комета. Всю себе віддала професії. До останньої іскри.

Її не замінити. Будьте уважними до тих, кого цінуєте. Знаходьте час на зустрічі або хоча б на дзвінок, бо колись їх не стане у вашому житті і абонент виявиться поза зоною досяжності назавжди.

Спіть спокійно, Галю. Мені вас бракуватиме…»

Так гарно, ніжно, з любов’ю може написати про іншу людину лише той, хто її добре знав. Слова Лариси Липкань розчулили кожну клітинку моєї не надто романтичної душі. Дійсно, Галя Ларіонова, а з нею був знайомий з 1981 року, коли після факультету журналістики ЛДУ ім. І. Франка приїхав працювати на Закарпатський телерадіокомітет, була чарівною і вродливою, а її привітна й лагідна усмішка дарувала оточуючим радість. Згадую, як наступного року наш ФК «Журналіст» Ужгород вперше поїхав у Будапешт, де повинен був провести товариський поєдинок з футболу з місцевою командою, яка представляла Центральний телерадіокомітет Угорщини. У складі нашої делегації були футболісти Іван Кузьма, Володимир Цаповський, Михайло Фатула, Еміл Плеша, а також добрий десяток наших колегинь, які й були нашими щирими уболівальницями. До мене, як капітана команди, підійшов голова профкому місцевого телебачення Іштван Луштак (до цих пір з ним підтримую дружні відносини) і попросив познайомити його з Галиною Ларіоновою. Згодом мені мій будапештський колега признався: «Я таку красуню й чарівницю вперше у своєму житті побачив. Ми стали з нею гарними друзями. З нею цікаво вести бесіди на будь–які теми, особливо професійні (І. Луштак теж був телеоператором — Авт.). До того ж, вона перфектно розмовляє угорською мовою».

А ось як про Галю Ларіонову написала нині відома тележурналістка Леся Кешеля:

— Я не маю університетського диплома з журналістики, але маю “школу”, яку б ніколи не змогла оплатити грошима, — це школа Галі Ларіонової, котра буквально за руку підвела мене до телекамери і навчила всіх азів тележурналістики. А головне — розвинула інтуїцію, яка допомагає мені не лише дотримуватися правил і канонів, а й грамотно порушувати їх. Адже Галя завжди казала: на телебаченні немає чітких правил. Та й історія кіно показала: геніями ставали ті, хто відступав від канонів. Слід лише знати, як правильно це зробити. Добре, що гарний смак та талант — це заразне. І добре, що поряд є носії цього прекрасного “вірусу”. Відверто кажу: багатьом столичним журналістам бракує тих знань, які мені передала Ларіонова».

Дует Г. Ларіонова (телеоператор) й телеведуча Л. Кешеля (з її татом Дмитром працював разом на обласному радіо протягом 15 років – Авт.) підготував чимало гарних телепередач з тих спортивних заходів, які я, як голова крайового осередку Асоціації спортивних журналістів України, організовував. Це і ювілеї закарпатського футболу, різні турніри й Меморіали присвячені знаним атлетам краю, до Дня журналіста, Жінок, Молоді, фізичної культури і спорту, виведення військ з Афганістану тощо.

Боляче на душі, що пішла від нас така чудова Людина і така талановита Телеоператорка. Обидва слова потрібно писати з великої літери.

Але є і такі слова, які потрібно «запхнути» під плінтус. І їх хочу адресувати обласним бездарним осередкам–організаціям — «Спілці журналістів» та профспілкам. Невже на Закарпатті журналістів–пенсіонерів так багато, як, скажімо, учителів, спортсменів, лікарів, аби не можна їм зателефонувати й повідомити про епохальну подію, що сталася у колишньому їхньому трудовому колективі…

Сумно й болісно….

Василь Гаджега,
член спілки журналістів СРСР з 1981 та України з 1992 рр.

clipnews